Реабілітація після інсульту: чого чекати і що робити

Відновлення після інсульту

Якщо говорити про можливість відновлення втрачених людиною функцій, вповні або частково, то варто брати до уваги чинники, від яких воно залежить:

• область та масштаби ураження мозку. Що більша частина мозку уражена інсультом, то масштабніші й сильніші його наслідки. Функціональні та конгінтивні наслідки ураження також залежать від локалізації зони інсульту.
• швидкість діагностики та початку лікування інсульту. Від цього залежить і масштаби ураження мозку, і невідворотність втрати його клітин. Лік іде на хвилини, тому ознаки інсульту повинні знати всі, щоб вчасно помітити його і доправити людину до лікарні.
• вік людини та супутні захворювання. Звісно, молодший вік і відсутність складних хронічних захворювань дозволяє пацієнтові легше вступати в боротьбу за відновлення здоров’я, проте краще бути свідомим, що у «молодих та здорових» інсультів бути не повинно.
• фізичний та психологічний стан. Відновлення це складний, монотонний і відносно повільний процес, він вимагає від людини зусиль, як фізичних, так і емоційних, і без участі самого пацієнта цей процес не може бути результативним. На жаль, інсульт завдає шкоди і фізичному, і психічному здоров’ю, тому ресурси для боротьби з його наслідками, повинні надходити до людини також від її оточення.
• швидкість початку реабілітаційних заходів. По суті відновлення пацієнта після інсульту починається ще в лікарні, в перші 24 або 48 годин після гострого інсульту. І чим швидше воно розпочинається, тим більше шансів на хороший результат.

Спеціалізована післяінсультна реабілітація показана всім пацієнтам, незалежно від масштабів інсульту, вона допомагає зменшити рівень інвалідизації людини та покращити її подальше соціальне функціонування.

Що повинна включати реабілітація після інсульту

Мова йде про програму різних лікувальних заходів, які повинні спонукати мозок до активності в тих функціях, в яких він зазнав ураження. На різних етапах відновлення лікувальні заходи можуть відрізнятися. Навіть при повному паралічу, втраті зору та здатності говорити, персонал лікарні проводить перші реабілітаційні заходи: перевертає пацієнта, робить вправи кінцівками та проводить їх масаж, розмовляє з пацієнтом і ставить питання, щоб спонукати хворого до мовлення та простих дій. Після МРТ-діагностики та ретельного огляду терапевтом, неврологом, логопедом, фізичним терапевтом та психіатром складається індивідуальна програма відновлення. 

В цілому, програма реабілітації зосереджена навколо конкретних, повторюваних дій, і полягає у повторюванні їх знову і знову. Для повернення втрачених навичок, пацієнту доводиться вчитися їм наново. На початкових етапах лікування, особливо, коли пацієнтові не вдаються потрібні дії, така повторюваність виснажує, розчаровує і дратує, але лікарі-реабілітологи знають, що вона дієва і дасть потрібний результат. Тому від пацієнта вимагається особливе терпіння і наполегливість, а рідним і близьким пацієнта максимальна його підтримка і також терпіння. 

Реабілітація інсультного хворого базується на фізичних вправах та роботі з логопедом, проте повинна також включати спостереження психіатра та психолога.

Фізичні навантаження включають рухові вправи призначені для покращення координації всього тіла та зміцнення м’язової сили, відновлення рівноваги, ходьби або дрібної моторики та, навіть, ковтання. Сюди ж додаються навички мобільності - пацієнтів вчать користуватися допоміжними засобами для пересування, такими як ходунки, тростини, інвалідний візок або бандаж для щиколотки. Ортез для щиколотки стабілізує та зміцнює її, щоб допомогти підтримувати вагу тіла, поки пацієнт знову навчається ходити.

Для пацієнтів після інсульту застосовується спеціальна терапія з обмеженням (Constraint Induced Movement Therapy - CIMT). Це група вправ, яка виконується із зафіксованою неураженою кінцівкою, щоб максимально сфокусувати увагу на русі та тренуванні ураженої кінцівки, таким чином, покращуючи її функціональність. Цю терапію також іноді називають терапією примусового використання. 

До фізичних навантажень відносять також терапію діапазону рухів - це окремий набір вправ та певні види масажу, які допомагають зменшити напругу м’язів (спастику), щоб відновити необхідний діапазон рухів. 

Для відновлення ослаблених м’язів ураженої частини тіла застосовується функціональна електростимуляція. Під дією легкого струму м’язи скорочуються і поступово відновлюються, що дозволяє підготувати тіло до активних фізичних вправ. 

Логопедичні вправи стосуватимуться не лише відновленню усного мовлення, його плавності та постановки мовних звуків. Це також окремі вправи на відновлення розуміння слів, виразів, текстів, як усних, так і письмових; робота на запам'ятовування слів та текстів. Навички, які відновлюються під час логопедичних вправ, впливають не лише безпосередньо на мовлення, але і на мисленевий процес, міркування, втримання думки та доведення думки до кінця. Це дуже важливий процес соціалізації пацієнта.

Окремо слід виділити нейропсихіатричні ускладнення після інсульту, частково зазначені у переліку наслідків вище. Незалежно від їхніх проявів - емоційних, поведінкових чи когнітивних порушень, вони впливають не лише на якість життя, але і на процес реабілітації. Тому післяінсультна допомога має обов’язково включати ретельну діагностику та корекцію психоемоційного стану пацієнта.

Серед нейропсихіатричних наслідків інсульту відзначають:

• Деменція і її супутні когнітивні розлади. Прояви залежать від масштабів інсульту та віку хворого. 
• Депресія. Належить до найпоширеніших нейропсихіатричних ускладнень при інсульті та, попри на поширеність і негативний вплив на загальне виживання, часто не діагностується лікарями. Депресивний стан часто пов’язують з індивідуальними переживаннями через захворювання, перебування у лікарні та побічним впливом медикаментів, але дослідження, в тому числі інструментальні, довели, що розлад має безпосередній зв’язок з ураженням мозкових клітин та часто має тривалий прояв, іноді до 3-х років після перенесеного інсульту. Позаяк депресія напряму впливає на мотивацію хворого до реабілітації, вона потребує лікування та корекції. Підставою для підозри післяінсультної депресії є пригнічений настрій або апатія хворого протягом не менше 2 тижнів, що супроводжується принаймні чотирма з таких ознак: зниження або збільшення апетиту і ваги, безсоння або гіперсомнія (надмірна сонливість), психомоторне збудження або сповільнення, втрата життєвої активності, відчуття непотрібності і вини, порушення концентрації уваги, повторювані суїцидальні ідеї.
• Тривожний розлад наступний після депресії за поширеністю. Він може поєднуватися із нею або проявлятися без депресії, що залежить від локалізації ураження мозку. Висновки по спостереженню тривожних хворих після інсульту визначають їхній стан як “тривожний розлад з генералізацією”. Підставою діагностувати генералізований тривожний розлад є присутність у хворого постійної тривоги, що асоціюється принаймні з трьома із таких симптомів: неспокій, очікування невідворотності негативних сценаріїв, зниження життєвої активності, погіршення концентрації уваги, дратівливість, м’язове напруження, розлади сну, що тривають не менше 6 місяців.
• Післяінсультні катастрофічні реакції. Емоційно-поведінкові порушення, що проявляються спалахами агресивної поведінки, тривоги, плачу, хворі часто проявляють негативізм та осуд, що відображає нездатність організму впоратися із фізичним та когнітивним дефіцитом. Вони супутники післяінсультної депресії. Практика показала перевагу профілактики катастрофічних реакцій над їх корекцією. Цей розлад часто розвивається на фоні розладу мовлення (афазії) із зниженням її плавності, тому, щоб уникнути стійкого розвитку катастрофічних реакцій логопедичні практики у післяінсультних депресивних пацієнтів слід застосувати в щадному режимі.
• Післяінсультний патологічний афект. Порушення характеризується частими епізодами плачу та/або сміху, які не відповідають ситуації, легко провокуються і не відображають істинних причин емоції. Для терапії патологічного афекту залишаються трициклічні та серотонінергічні антидепресанти, які повинен виписати психіатр.
• Післяінсультний психоз, переважно у вигляді галюцинацій і марень є рідкісним ускладненням інсульту. У таких хворих також часто спостерігаються судоми. Лікування розладу виключно медикаментозне, після діагностики лікар виписує відповідні нейролептики та антиконвульсанти. 

Нейропсихіатричні симптоми перешкоджають відновленню фізичних функцій при реабілітації хворого після інсульту, тому їх вчасна діагностика та лікування є найкращим потенціалом для поліпшення прогнозу та якості життя в таких хворих. 

Окрім медикаментозного лікування нейропсихіатричних порушень, буде потрібна когнітивна, поведінкова та емоційна реабілітація, яка може проходити в індивідуальних заняттях та в групах, де учасники мають можливість відновлювати соціальні навички, вчитися вирішувати побутові та безпекові задачі.

Скільки триває реабілітація після інсульту?

Більшість хворих потребує тривалої реабілітації – від кілька місяців до років. Слід також сказати, що в даному питанні немає кінцевої точки. Кожен успіх хворого – це досягнення і нова точка росту водночас.  І хоч деяких функцій часто буває неможливо відновити на 100%, проте успішність їхнього розвитку має загальний позитивний вплив на відновлення інших функцій та загальний стан пацієнта та якість його життя. 

Пам’ятайте, що в реабілітації після інсульту час має значення, як і при лікуванні його гострого стану. Не варто і не можна ставити на паузу життя після перенесення гострої фази, «поберегтися» і «відлежатися» означає більше втратити. Що раніше почнеться включення хворого в рух, спілкування, самообслуговування, то кращим буде результат відновної терапії.

Як можна організувати реабілітацію хворого на інсульт?

Ретельна діагностика хворого дасть найдоцільніші вказівки щодо того, як і де організувати реабілітацію. Варто звернутися до стаціонарних реабілітаційних відділень спеціалізованих інсультних центрів та клінік. Тут надають інтенсивні програми реабілітації курсами 2-3 тижні.

Амбулаторно-поліклінічні підрозділи при лікарнях надають окремі медичні та фізіотерапевтичні послуги, які слід обговорити та підібрати з вашим терапевтом та неврологом. Такі послуги передбачають відвідування медзакладу кілька разів на тиждень. Попри вільність у відвідуванні амбулаторних послуг, прописану реабілітаційну програму потрібно проходити згідно з графіком і до її завершення. 

Домашні програми передбачають самостійне опрацювання вправ пацієнтом, а також роботу медичних сестер чи лікарів у вас вдома. Таке рішення буде доцільним, якщо курс реабілітаційної програми не передбачає використання спеціалізованого обладнання.  Втім, домашня реабілітація це також і щоденна робота хворого та його рідних з ним, незалежно від спеціалізованих курсів, які він можливо проходить у лікувальних центрах. Прості побутові задачі, постійне спілкування та адаптація до нових умов потрібні хворому, і є частиною його відновлення після інсульту.